Багато років головним болючим питанням кіберспорту було те, чи є він справжнім видом спорту, чи це просто ще один з видів розваг. Безліч експертів з кіберспорту, в тому числі і ми, красиво аргументували, чому кіберспорт – це такий самий спорт, як футбол і багато інших, їм опонували представники чисельних видів традиційного спорту, які ображалися на таке сусідство.

Здавалося б крапку в спорі поставило визнання кіберспорту спортом низкою країн по всьому світу, проте питання все ще залишалося відкритим до недавнього часу. 

Наразі ми можемо впевнено сказати, що кіберспорт не спорт, принаймні він ще не доріс до звання справжнього спорту і таку ситуацію визначають відносини і події, каталізатором яких стала повномасштабна війна в Україні. 

Сьогодні з’явився відмінний приклад, на якому можна побачити величезну різницю між українським спортом і українським кіберспортом. Видання Українська Правда повідомляє, що в Туреччині в готелі побилися футболісти українського клубу Мінай і російського клубу Шиннік. Гравці команд не хотіли жити в одному готелі, але їх так поселили організатори. В результаті між гравцями країн, що воюють, виник конфлікт, який переріс у масову бійку. 

На контрасті з футболом в ці самі дні ми спостерігаємо, як українські професійні кіберспортсмени з NAVI фотографуються з російськими кіберспортсменами, інші українські кіберспортсмени ідуть грати в російську команду Virtus.pro, українські таланти їдуть виступати на російськомовних трансляціях, в студії, що спонсоруються російськими грошима. 

Український професійний кіберспортсмен Валерій Ваховський фотографується з російським кіберспортсменом Ільєю Осіповим на турнірі IEM Katowice 2023 

У війні ідеологій і моралі традиційний спорт і кіберспорт посіли діаметрально протилежні позиції. Український спорт намагається воювати з росіянами на всіх фронтах, намагається прибрати їх з усіх міжнародних подій і готовий навіть битися в реальному житті, відстоюючи честь і гідність України. 

Кіберспорт навпаки не може вирватися з російської орбіти, намагається всіма силами триматися за росіян і російські гроші, прикриваючись благодійністю та допомогою ЗСУ. Українські кіберспортсмени не тільки не хочуть битися за честь України, вони не хочуть навіть поступитися власними інтересами для правильної картинки в інтернеті. 

Звісно, це стосується не всіх українських кіберспортсменів, проте великої їх частини, а також основних медійних персон.

Хоча міф про те, що кіберспорт можна вважати повноцінним спортом і розвіявся, інший міф тільки набрав сили. До війни норатив “кіберспорт поза політикою” більшістю суспільства сприймався, як аксіома і насаджувався лідерами думок повсюдно, бо це було фінансово вигідно і виправдовувало співпрацю з Росією.

Після 24 лютого українці відчули на собі, що немає нічого, що може бути поза політикою, коли в тебе над головою літають ракети. Проте це не відчули професійні кіберспортсмени, особливо гравці команди NAVI, які живуть за кордоном. Для них міф про “кіберспорт поза політикою” залишається єдиним вірним орієнтиром в житті і ця позиція ще більше віддаляє кіберспорт від традиційного спорту, створюючи між ними безмежну прірву.