Довгий час у суспільстві точилися суперечки: чи відеоігри шкодять психіці, чи, навпаки, розвивають корисні навички? Нове дослідження, опубліковане в журналі Psychological Reports, кидає виклик стереотипам. Воно показало, що геймери не мають суттєвих психологічних недоліків у порівнянні з не-геймерами, а подекуди навіть демонструють сильніші сторони.

Чого боялися раніше

Критики ігор часто говорили про ризики: залежність, ізоляція, труднощі з контролем емоцій. Натомість інші дослідження вказували на користь — розвиток когнітивних навичок, командної роботи та швидкого прийняття рішень. Та до цього часу мало хто перевіряв, чи відрізняється сама структура особистості у геймерів від тих, хто в ігри не грає.

Як проводили дослідження

У дослідженнях взяли участь 762 людини віком 18–44 років. З них:

• 345 — геймери (мінімум 8 годин на тиждень і важливе місце ігор у житті),
• 407 — не-геймери (або зовсім не грали, або проводили за іграми менше часу й не вважали їх значущими).

Використали низку психологічних тестів: оцінку рис особистісних розладів, рівень емоційної регуляції, захисні механізми та так звані об’єктні відносини (як людина сприймає й будує емоційні зв’язки з іншими).

Що з’ясували

• Риси особистості. Не-геймери мали трохи вищі показники за параноїдальними, нарцисичними, істеричними та залежними рисами. Геймери — за антисоціальними та шизотиповими. Але після врахування віку більшість відмінностей зникли.
• Емоційна сфера. У геймерів не знайшли проблем із базовими міжособистісними зв’язками. Це означає, що ігри не шкодять фундаментальному розвитку особистості.
• Захисні механізми. Геймери частіше застосовували зрілі стратегії (гумор, сублімацію, передбачення), тоді як не-геймери більше покладалися на невротичні.
• Емоційна регуляція. Початково геймери виглядали кращими, але після поправки на вік різниця зникла.

Що це означає

За словами автора дослідження, доцента клінічної психології Екіна Емірала, головний висновок простий: геймери не є патологічнішими за інших. Навпаки, у деяких сферах вони можуть навіть мати переваги.

Водночас науковці зауважують: проблемні випадки існують, як і в будь-якій іншій соціальній групі, але це не підстава вважати геймінг шкідливим загалом. Радше його варто розглядати як культурну та розвиткову діяльність, подібну до літератури, кіно чи спорту.

Обмеження й перспективи

У вибірці геймерів переважали чоловіки, що могло вплинути на результати. Також дослідження не дає відповіді, чи саме ігри формують певні риси, чи люди з такими рисами частіше стають геймерами. У майбутньому автори планують досліджувати ще й роль штучного інтелекту у психотерапії, проводячи паралелі з впливом геймінгу на культуру.

Отже, стереотип про те, що відеоігри «руйнують психіку», дедалі більше втрачає підґрунтя. Ігри не лише не шкодять розвитку особистості, а в деяких випадках навіть допомагають формувати зріліші способи взаємодії зі світом.