Відомий кіберспортивний журналіст Річард Льюїс написав чергову цікаву розгромну статтю про сучасні реалії кіберспорту, його поглинання Саудівською Аравією і причини, які до цього призвели. Пропонуємо вашій увазі переклад цього матеріалу.

Цього тижня з’явилася новина про те, що Саудівська Аравія, завдяки величезному капіталу свого Фонду державних інвестицій придбала ще одну хвору нерухомість у сфері кіберспорту, яку вона використає для подальшого посилення свого контролю над галуззю.

Electronic Sports World Cup не проводив турніри з 2018 року, але тепер він стане брендом, який використовуватиметься, як назва кіберспортивної частини фестивалю Gamers8 в Ер-Ріяді. Араби не гаяли часу і поставили біля керма маріонетку, Ральфа Райхерта, який був співзасновником ESL, чию компанію продали саудівцям у вересні минулого року. Хоча галузеві новини зазвичай не викликають великого резонансу в колах гравців, здається, багато хто відчув потребу публічно опублікувати пости про ці події, що було б захоплюючим явищем, якби не хештег #ad наприкінці їхніх позитивних думок.

Кіберспорту, якого не торкнулася Саудівська Аравія, дедалі зникає і більшість людей, здається, вважають, що це нормально. Після того, як убили золотого гусака венчурного капіталу, збрехали кожному спонсору, доїли крипто-корову, поки вона не здохла і завершили кулуарні угоди з представниками російських олігархів, продажні аферисти, які поставили цю галузь на коліна, знайшли нову цукерку. Подивіться, як вони безсоромно вишикувалися в чергу на The New Global Sport Conference, з мискою для жебрацтва в одній руці і м’ятним диханням в іншій і ніхто з них не засумнівався в тому, що коїть.

Ця гротескна зрада найважливіших принципів кіберспорту, особливо вражає, бо робиться багатьма з тих, хто був в кіберспорті ще до мене. Для мене сюрреалістично бачити так багато людей, які в той чи інший момент дорікали мені та моїм колегам щодо наших поглядів, чи поведінки і раптом підписалися під порушеннями прав людини, які суперечать всьому, про що вони так красиво розказували.

Я багато писав про таку поведінку, про цей новий тип лицемірства, коли особа, що бере у ньому участь, абсолютно впевнена, що все ще може відстоювати цінності, якими зневажають ті хто їм платять. Ви знаєте цей тип… Дебілів, які називають поміркованих західних консерваторів «нацистами» і водночас заскакують в ліжко зі справжніми теократичними фашистами… Клоуни, які не бачать конфлікту між розмахуванням веселковим прапором у червні перед тим, як співпрацювати з урядом, який катує, ув’язнює та страчує гомосексуалістів… Недоумки, які публічно розказують, наскільки погані азартні ігри, тому що вони руйнують життя, при цьому активно пропагуючи події, які покликані приховати масові вбивства еммігрантів або воєнні злочини. Подібне трапляється й у спорті, наприклад є футболіст, який хотів сподобатися тим, що просто носив веселкові шнурки, а тепер він грає за команду в країні, де, якби він носив ці шнурки, він міг би бути ув’язненим. Ви знаєте, це погано, коли відверто сатиричний твір, який я написав, щоб засудити таку поведінку, багатьма сприймається, як серйозний.

Мене, як одного з небагатьох журналістів, які висвітлюють це питання, часто запитують, “що миможемо зробити”. Ви можете бойкотувати турніри, але це нічого не змінить. Бабло ллється і незабаром Саудівська Аравія володітиме не лише лігами, турнірами та турнірними операторами, а й командами, які змагаються в них. Згодом усі дороги приведуть до Саудівської Аравії, тому що це те, чого вони хочуть і єдиний спосіб зупинити це – це відмовитися від грошей. Проте дурних немає, тож кіберспорт, яким ми його знали, мертвий. Зараз це розважальний продукт режиму Саудівської Аравії, який використовуватиметься для нормалізації звірств і заохочення майбутніх поколінь до політичної апатії, тож тут нічого не вдієш.

Другим найпопулярнішим питанням є «як це все сталося», і на нього, ймовірно, варто звернути увагу. Можливо, одного дня все зміниться і ми зможемо притягнути до відповідальності тих, кому бракувало моральних принципів, щоб справді дбати про інтереси кіберспорту. Звичайно, до того часу, коли настане судний день, їх ніде не буде видно, вони попиватимуть шампанське у своєму шикарному особняку на березі моря без будь-яких турбот, окрім турбот щодо портфеля акцій. Ця історія про те, як погані хлопці перемагають і багато хто з вас теж доклав до цього руку.  

Байдужі вболівальники

Перше, що підштовхнуло індустрію кіберспорту до поглинання Саудівською Аравією, це вболівальники. У мозку пересічного вболівальника виник величезний розрив між очікуваннями та реальністю, що призвело нас до фінансової спіралі, у якій ми перебуваємо приблизно 14 останніх років. У перші дні було доречно розкручувати «продукт», бо ми відчайдушно намагалися закріпити нішу в ніші. Зараз важко повірити, але ігрова культура не була мейнстрімом із 90-х років і якщо вам потрібні докази, то перегляньте епізод South Park «Make Love, Not Warcraft», який був випущений у 2006 році. Тоді вже були спільноти людей, які створювали цілі потужні екосистеми для геймерів, але ще не існували стандарти.

Після жорсткого перезавантаження під час глобального фінансового колапсу 2008 року, а потім із появою технологій потокового стрімінгу відео аудиторія кіберспорту значно зросла і людям сподобалося те, що вони побачили. Те, що починалося як тисячі глядачів-ентузіастів, перетворилося на десятки тисяч, а потім на сотні тисяч і багато з цих глядачів були випадковими, що дивилися трансляції тільки тому, що кіберспорт ставав модним і здавалося, що за ним майбутнє. Це той момент, коли все пішло до дупи, бо коли кіберспорт мав стати мейнстрімом завдяки розміру аудиторії, ніхто не поставив життєво важливе питання: «чи хтось із цих лохів заплатить за це лайно?»

Як потім з’ясувалося, платити ніхто не хотів, тому так звані «золоті роки» кіберспорту насправді були не чим іншим, як життям у борг та пограбуванням інвесторів, які давали гроші. Фанати не хотіли платити за трансляції, вони хейтили спонсорів, які їм не подобалися і відмовлялися купувати їх продукти. Вони скаржилися на ексклюзивні трансляції та скаржилися на ціни на квитки. Усе було б добре, якби їхні очікування відповідали тому факту, що вони відмовилися робити хоч щось, щоб принести організаторам дохід. Фанати не тільки не зменшували своїх очікувань, але й вимагали більшого. Вони хотіли отримати найкращий продукт, щоб їхній улюблений коментатор отримував 10 тисяч доларів на день, щоб їхня команда підписала контракт із найкращим гравцем і постійно перемагала. Вони хотіли дивитися трансляції телевізійного рівня, але без рекламних пауз і реклами, при цьому з великими призовими фондами для учасників. Усі ці та інші вимоги необхідно було задовольнити, причому безплатно для глядачів. Зрештою, якщо глядачів багато, то це ж все, що має значення, чи не так?

У цій концепції є дві неймовірні речі. Перша полягає в тому, що існує культ кретинів, які все ще пропагують цю нісенітницю, хоча ми маємо багаторічний досвід, який базується на фактах, які показують, що ця думка – повна фігня. По-друге, хоча всім було очевидно, що така концепція приречена на провал, всі лідери галузі мовчки погодилися працювати за цими правилами. Вони потурали фанатам, робили все можливе, щоб їх заспокоїти, навіть не намагаючись перевірити скільки справжніх фанів було серед невдоволених. 

Розумієте, може я надто прямолінійний, але бути просто «фанатом» і мати нахабність називати себе «вболівальником» не є чимось цінним само по собі. Сидіти вдома, дивитися трансляцію на Twitch і вболівати за перемогу певної команди – це нічого не варто. На цьому етапі ви не фанат, ви просто чувак з відчуттям власної важливості, і ставитися до вас треба, як до такого чувака.

Одягніть футболку команди, запустіть трансляцію на комп’ютері, який ви купили, скориставшись реферальним кодом з реклами, заплатіть 4,99 доларів за трансляцію у форматі 4k, купіть квиток на фінал… От тепер ви фанат. Тепер у вас дійсно може з’явитися відчуття, що ви маєте право висувати свої егоїстичні, недалекоглядні вимоги. Це угода, якої фанати спорту дотримуються протягом десятиліть і вона працює. Сумна новина полягає в тому, що середньостатистичний шанувальник кіберспорту просто пішов би і зайнявся чимось ще, якби йому довелося заплатити хочаб один долар, щоб подивитися турнір і в такій ситуації ми чомусь все ще віримо в міфі про те, що кіберспорт — це next big thing.

Я не кажу, що якби в кіберспорті була фан-база, що готова витрачати гроші, то це б зупинило жадібність і продажність, але той факт, що кіберспорт роками ледь виживає, означає, що Саудівська Аравія може прийти, купити все і зробити це відносно дешево. Адже на даному етапі їм байдуже, платять вболівальники чи ні. Єдине, про що вони дбають, — це привернути вашу увагу і це очевидно.

Некомпетентний менеджмент

Зі сторони здається, що керувати кіберспортивною організацією не складно. Я керував кількома компаніями і керував власною, тому я думаю, що маю право говорити про це. Тут все діє, як у будь-якому іншому бізнесі. Ви наймаєте найкращих людей, яких тільки можете собі дозволити, сподіваючись, що вони якнайкраще виконають роботу, яку ви їм дасте. Якщо ви досягнете успіху і заробите гроші, ви зможете реінвестувати і, можливо, розвиватися, замінюючи людей, або наймаючи інших, які, на вашу думку, зможуть покращити вашу команду. Цей процес регулюється тим, скільки доходу ви генеруєте і ви повинні мати чіткий план, коли, після початкових інвестицій вийдете на самоокупність. Якщо ви не досягнете цієї мети, ваш бізнес провалиться і вам доведеться займатися чимось іншим. В контексті кіберспорту ви чуєте лише про бренди, які досягли успіху і ви не чуєте про тисячі, які за ці роки зійшли з дистанції.

Проблеми почалися з того, що власники команд не могли дотримуватися цієї простої моделі. По-перше, вони хотіли «перемогти за будь-яку ціну», а це означало пропонувати божевільні контракти гравцям, яких вони вважали найкращими. В кіберспорті гравці не отримують доходи так, як це роблять зірки спорту. Вболівальники не купують їхні товари в рекордних кількостях, як це відбувається, коли Мессі підписує контракт із вашим клубом. Кіберспортсмени ухиляються від роботи зі ЗМІ, а більшість кіберспортивних організацій не розуміють, як монетизувати свої медіа. Гравці також мають відносно коротку кар’єру і їх пік може тривати один патч. Ця реальність підштовхує більшість розумних людей до висновку, що єдина найбільш безвідповідальна річ, яку можете зробити власник кіберспортивного клубу – це переплачувати гравцям… Але, звичайно – це саме те, що всі і роблять. Їм просто МАЛО підписати гравців, яких вони хотіли, їм просто МАЛО виграти все, їм просто МАЛО відтягнути увагу до себе у всіх інших організацій.

Коли у 2008 році відбулося жорстке перезавантаження, стало зрозуміло, що стара цитата Уоррена Баффета: «Тільки коли приплив зникає, ти дізнаєшся, хто плавав голим» — це найправдивіше, що було сказано коли небудь. Кіберспорт втратив багатьох, хто не впорався з кризою. Коли у 2010 році кіберспорт відновився завдяки новим іграм, новим технологіям і збільшенню аудиторії, багато власників команд, що пережили фінансовий крах, захворіли на манію величі. Їх бізнес, що мав би давно стати стійким, продовжував працювати лише через таємні банкрутства чи ребрендинги, щоб уникнути виплати накопичених боргів.

Несподівано в кіберспорт прийшла хвиля інвестицій. Новою нормою стали власники команд, які мали велику аудиторію, багато з яких були самозакоханими колишніми гравцями. Тоді ці публічні особи почали розповідали про те, як втілили у життя свою мрію про кіберспорт і вони стали тими, хто відчув на собі першу хвилю венчурних інвестицій. Ви можете уявити, що вони зробили з цими інвестиціями. Вони почали перевитрачати на всьому. Зарплати гравців вийшли з-під контролю, будувалися круті офіси, наймалися десятки нікому не потрібних працівників, який виконували функцію професійних друзів. Несподівано кожен кіберспортивний бренд включив стартап-мод.

Кожного разу, коли інвестори виглядали з-за рогу, щоб дізнатися, як працює бізнес, вони чули одне і те саме – «у нас все чудово, просто подивіться на ці цифри». Це нагадувало ту брехню, яку компанії, типу Facebook, транслювали своїм рекламодавцям, але зрештою було це було більш огидним з точки зору серйозних наслідків для галузі. Коли цифри не виходило підробити, в хід просто йшли нові показники, а інвесторів запевняли, що прибутковість не за горами. Все, що було потрібно – це ще одна афтепаті, ще одна співпраця з популярним репером, ще одна угода з впливовцями, ще один запуск енергетичного напою…

«Тоді я сказав їм, що до третього року ми будемо прибутковими, нам просто потрібно ще 60 мільйонів доларів…»

Зараз ми всі переживаємо наслідки їх дій. Слово «кіберспорт» стало жартом для інвесторів, просто ще одним модним словом, яке стало табу для інвестицій, як і багато інших. Нині спонсори зрозуміли, що укладати будь-які угоди з кіберспортивними організаціями є безвідповідальним кроком, а повернення інвестицій – міражем і все партнерство ґрунтується на брехні. Розробники ігор все частіше розглядають кіберспортивні організації, як паразитів і дуже хочуть вирізати цю ланку з харчової піраміди. Тож вони зменшують масштаби подій, «вносять корективи, необхідні для забезпечення довгострокового виживання», як вони виражаються, але ці скорочення, необхідні для забезпечення існування у 2023 році, впливають лише на пересічних… Ви не побачите нікого з людей, які привели нас до цієї руїни у становищі, коли вони змушені  продати один зі своїх Porsche. Зрештою, коли вони продадуть свою частку компанії, вони підуть з мільйонами й негайно отримають ще мільйони інвестицій для якоїсь наступної безглуздої схеми, що спаде їм на думку.

Саме тому, що кіберспорт повсюдно стає продуктом, який не вартий того, щоб їм володіти, одна сторона іде в закат із сумою грошей, які неможливо порахувати чи витратити.  Через американських власників кіберспорту на аукціоні кіберспорту залишився лише один учасник… ПРОДАНО джентльмену, який носить арафатку у задньому ряду. На сьогодні лоти скінчилися.